19.10.2015

Що таке антикорупційне законодавство?

         При виробленні антикорупційної політики в Україні вагомим є визначення стратегії, тактики та конкретних заходів антикорупційної діяльності. Відповідно, основою такої політики є розробка і прийняття антикорупційного законодавства. Поняття “антикорупційне законодавство” є збірним і стосується різних за юридичною силою актів, які спрямовані на попередження і протидію корупційним діянням через публічних службовців. Воно охоплює нормативноправові акти різні за юридичною силою, які включають: закони, постанови Верховної Ради України, акти Президента та Кабінету Міністрів України, акти відомчого характеру.

 

         Сутність антикорупційного законодавства полягає в тому, щоб:

 

         1) обмежити, нейтралізувати чи усунути фактори корупції:

 

         • запобігти конфлікту інтересів (особистих і службових),

 

         • нормативно визначити межі етичної поведінки особи, уповноваженої на виконання завдань і функцій держави,

 

         • зробити вчинення корупційних правопорушень справою невигідною і ризикованою, а врешті-решт досягти того, щоб особа чесно і сумлінно виконувала свої службові обов’язки;

 

         2) чітко визначити ознаки корупційних правопорушень:

 

         • передбачити адекватні заходи відповідальності за їх вчинення,

 

         • належним чином врегулювати діяльність органів державної влади та їх окремих підрозділів, які безпосередньо протидіють корупції.

 

         Підсумовуючи, під антикорупційним законодавством слід розуміти закони та інші нормативно-правові акти, якими встановлюються спеціальні законодавчі положення щодо запобігання корупції, виявлення та припинення її проявів, визначаються ознаки корупційних правопорушень та відповідальність за їх вчинення, регулюється діяльність державних органів чи їх спеціальних підрозділі, до копетенції яких входять протидія корупції, координація такої діяльності чи контроль та нагляд за нею.

 

         Серед основних перетворень, які мають відбутися у законодавстві щодо запобігання корупційним проявам на публічній службі, слід віднести:

 

         — оновлення закону про державну службу та службу в органах місцевого самоврядування;

 законодавче врегулювання питань професійної етики публічних службовців,

 

         — реформування державної кадрової політики;

 

         — вдосконалення законодавства щодо відповідальності за корупційні правопорушення.

 

         При оновленні законодавства про державну службу та службу в органах місцевого самоврядування необхідно:

 

         • врахувати єдині засади державної служби і служби в органах місцевого самоврядування, визначити принципи публічної служби та умови прийняття на службу;

 

         • визначити понятійний апарат, зокрема розкрити зміст понять “публічна служба”, “публічний службовець”, які в подальшому будуть використані у поточному законодавстві і буде послуговуватись правозастосовча практика;

 

         • окреслити службово-правовий статус публічних службовців, складовими елементами якого є: службові обов’язки і права публічних службовців, обмеження і заборони при проходженні публічної служби, гарантії та заохочення на публічній службі;

 

         • закріпити принципи та загальні стандарти професійної етики публічних службовців, які забезпечать пріоритет публічних інтересів над приватними інтересами публічного службовця, і сприятимуть підвищенню культури поведінки публічного службовця, а як наслідок — зміцнять довіру громадян до органів влади.

 

         Держава також повинна подбати про зміни кадрової політики з метою створення належних умов проходження служби та удосконалення системи матеріально-фінансового забезпечення публічних службовців. Кандидати на публічну службу не повинні розцінювати зайняття посади, як можливість отримання “місця для матеріального збагачення та наживи”.

 

         Основними шляхами подолання корупції є:

 

         • закріплення чітких правових приписів актів, спрямованих на запобігання та боротьбубз корупцією;

 

         • забезпечення прозорості правозастосовчих процедур;

 

         • встановлення реального контролю за дотриманням антикорупційного законодавства;

 

         • створення системи органів, які ведуть боротьбу з корупцією;

 

         • забезпечення невідворотності відповідальності за корупцію.